10 марта, 02:53
Я навіть не чекатиму заблокують чи ні. Мені всеодно. Я не можу вести щоденник, розуміючи, що його читають спонсори тероризму. Коли я бачу росіян, я думаю лише про цих діток, в яких відібрали життя. Про інше думати не можу, коли вас бачу. Якщо існує пекло, то вона зараз тут і зараз в Україні. Але вам всеодно. Нема з ким говорити. Досвідос.
9 марта, 23:45
Я задумалась навіщо я це пишу. Мабуть, хочу щоб ви думали про це. Бо це відповідальність кожного. Кожного, хто дає мовчазну згоду і кожного хто відправляє чоловіка вбивати, гвалтувати і мародерити. Я розмію що є ті, хто ЗА, ті, хто ПРОТИ, а більшості просто всеодно. І тим, кому всеодно, неприємно читати мої записи. Ви називаєте їх «висерами», але вибачте, висер в голові у кожного, хто байдуже ставиться до того насильства, яке творить ваш народ.
Не хочете це читати? То заберіть своїх мужиків додому, живіть своїм життям, а я житиму своїм - без ваших йобаних ракет над головою!
А смішні погрози, як ви мене знайдете по ip, як хтось спише гроші з телефону ( ми гроші зберігаємо в банках, а не телефонах якщо що), як мене заблокують - це брєд сивої кобили. Рада, що вас зачепило, отже вам хоча б на щось не всеодно!
Доречі, як ви розумієте українську мову? Ви спеціально перекладаєте текст?😅
Сьогоднішнє фото. Військовий обєкт? Приватні хати! І мертві цивільні! І таке щодня повсюду! А ти курва мені писатимеш, що мене заблокують? Бажаю тобі бути на місці людей під цими руїнами!
1 марта, 16:33
Ось ми і пережили найстрашнішу зиму в нашому житті. Часто без світла, без опалення, без гарячої води через обстріли електростанцій. Але темнота і холод нас не зламали.
Кожна війна має свій кінець. Всім здоровомислячим людям очевидно яким він буде. Це лише питання часу і втрачених життів.
Старий бункерний пердун скоро дасть дуба. Йому вже нічого втрачати, його життя прожите, а найгарячіший котел в пеклі заброньовано. Думайте! Думайте, чи варті амбіції цього чортяки ваших життів і вашого благополуччя. Життя одне, це найцінніше і це єдине що у вас по суті є!
4 января, 00:42
Сьогодні харчування жахливе - хаотичне, багато шоколаду. Надто ситна та пізня вечеря о 8 вечора.
Зазвичай після таких зривів я просто опускаю руки і забиваю, а тоді вже йде смажена картопля в 12 ночі і щоколадні пончики в 2.
Але цього разу буде інакше. Цей щоденник мій помічник. Тут мої думки і тут моя мотивація. Адже ми самі себе мотивуємо насправді.
