5 мая, 23:03

Всем вечер добрый!!!

Да-да, вечер действительно добрый!!!
И все хорошо. Даже голова не болит:))))

Лажусь спать сытая: в качестве ужина умолотила одну большую морковку:)
При всем при том, что рядом лежала вкуснейшая булочка с чесноком...
Если бы вы знали, как мне ее хотелось, уважаемые читающие...

Но я твердо решила, что оставлю ее на утро. Так вреда меньше будет:)
А как вы счетаете?)

Что, ж настало время писать отчет.
Итак, день 5.

Я сегодня проспала. Встала аж в 7:30.
Однако время на себя нашлось. Ровно столько, чтобы привести себя в порядок после огородных работ.

Со спортом пока никак:( надо определится с временем тренеровок и комплеком упражнений. Хочу заниматься с 6-ти утра, но регулярно вставать в это время что-то не выходит...

С водой тоже мутки. Вроде бы все четко, но с подсчетом сбилась((( поэтому +/-

Еда. + только по последним двум. По первым - твердый -.

Так вот прошел мой день.
Возможно, поедем завтра на дачу.
Посмотрим.

Всем хорошого настроения и сладких снов:)))))

4 апреля, 00:29

Всем доброй ночи!
Сегодня пост не по теме.
Просто надо поделиться.
Не судите строго. Или судите. Как хотите.
Постараюсь ответить на каждый коммент, если такой будет.

⁣Исповедь рерайтера

Недавно я задумалась, почему работая над чужими текстами, я
не могу создать свой?

Что мне мешает написать собственное произведение? Почему так
сложно написать качественный художественный текст, о котором я так давно
мечтаю?

Пусть это будет что-то небольшое, например рассказ или эссе,
может быть новелла. Но мое, индивидуальное.

И вот, уложив малыша спать, я села за компьютер и начала
писать свои мысли. Не знаю, будут ли они кому-то интересны… Но все же я решила
поделится ими с публикой.

С чего все началось

За свою, пускай и не такую долгую, жизнь я перечитала массу
литературы. Художественной и не только. И проняла, что моим любимым жанром
является фентези.

До сих пор я не понимаю, откуда у Толкиена, Мартина и
остальных такая фантазия, чтобы создать свой собственный мир.

А сага «Звездные войны»!!!

Пускай и не литературное произведение, но эта вселенная поглощает!

Также я перечитала массу советов о том, как создать свое
произведение. Даже пыталась пройти такой себе курс через Интернет.

Что же все-таки останавливает творца?

Даже замахнулось на жанр романа, и сделала небольшие
наброски. Но начатое до конца довести не могу.

Почему?

Итак, вот причины того, что я не могу творить:

1.
Отсутствие рабочего блокнота.

2.
Отсутствие постоянной идеи.

3.
Неопределенность с жанровой формой.

4.
Отсутствие свободного времени.

5.
Когда есть свободное время, он уходит непонятно
куда.

6.
Отсутствие места для творчества.

7.
Когда меня посещает вдохновение, под рукой не
оказывается средств, чтобы зафиксировать идеи. Это сегодня мне повезло, что
мысль не ушла прежде, чем я успела ее записать.

8.
Когда начинаю что-то создавать, отхожу от
основной идеи. Композиция рушится, начинается цепная, и я не могу создать законченный
логичный текст.

9.
Заморачиваюсь на орфографии и прочих нюансах.
Чего сегодня я не делала. Когда все будет написано, только тогда отредактирую
весь текст.

10.
Не могу определиться с темой.

11.
Как придумать название произведению?

12.
Как придумать, имена персонажей, как назвать
места действий?

13.
Бытовуха: иногда просто нужен всплеск эмоций,
чтобы пришло вдохновение. В моем случае это происходит редко…

Пока что это все мои промахи, которые я осознала на данный
момент. Над этими ошибками все же надо поработать, если я не хочу всю жизнь
мусолить чужие труды, а создать что-то свое.

Мне нужен творческий рост. И я буду над ним работать.

Чего и вам желаю.

А в качестве приятного дополнения предоставляю на ваш суд
мои творческие порывы.

Читайте, оценивайте.

Буду ждать ваших комментариев на свою почту, которую укажу в
самом конце.

Вдохновения нам и силы!

ПРОЛОГ

«Настане день і пророцтво справдиться»,
– казали старі люди. Та молодь не вірила більше їм. Наївні
діти ловили кожне їх слово, неначе добру казку.

Колись прогриміли пророчі слова, та минуло не одне сторіччя з того часу. Із
уст в уста, із покоління в покоління передавалося видіння старої Абби. Та в
істину її слів уже ніхто не вірив.

Без надії юні хлопці і дівчата підкорилися долі. Найменші мешканці
поселення ще вірили у правдивість чарівної казки.

Рік проходив за роком, час збігав, неначе вода. Лише жерці стверджували, що
час настане.

Було
світло. І була темрява. Війна. Ненависть. Ненависть породила любов.
Неочікувану, тривалу, вірну. Любов дарувала надію.

ЧАСТИНА ПЕРША

Донька Сонця

Вона народилася у найкоротшу ніч року. Завжди сухий і теплий день літнього
сонцестояння цьогоріч запам’ятався неймовірною прохолодою. Небо плакало
проливним дощем.

«Це недобрий знак» – промовила Вінтел, одна із найстаріших жінок краю. Вона
завжди передчувала біду. І вона не помилялась. Урожай на городах, в полях та
садах загинув. Свіжу прохолоду миттєво замінила. справжня зимова буря.

У час свого народження випила вона сяйво сонця. Красуня із неймовірно
золотим волоссям.

Йшов час. Погода повернулася у звичний для неї стан: зима повернулась у
зиму, а літо залишилось літом.

Золотистий пушок на голові новонародженої Ментри перетворився на тоненькі
ниточки справжнього золота, що сяяли під сонцем та мерехтіли у місячному сяйві.

«Ніколи не знімай каптура, – наказуватимуть їй батьки, – люди жадібні. Вони
полюватимуть на тебе щоб здобути хоча б пасмо, хоча б волосинку».

Дар
це, чи прокляття, вона не знала. Але, виходячи з дому, вона туго сплітала
золоте волосся і вкривала голову каптуром, косинкою, або капелюшком, надійно приховуючи
скарб.

Час минав. Тендітна і струнка, помічниця для батьків, веселою щебетухою
зростала Ментра.

Як і решта дітей у
поселенні, із захопленням слухала вона казки та легенди про рідний край.
Старенька Вінтел з радістю ділилася своїми знаннями з підростаючим поколінням.
Вважала вона, що здійснює таким чином зв'язок між поколіннями.

Син Місяця

Напередодні зимового сонцестояння випав густий чорний сніг. І знову стара
Вінтел була стурбована. Нічого доброго від природних негараздів не чекай. Рівно
шість місяців тому рівновагу вже було порушено. Але причину так і не виявили. І
ось знову. Все повторюється. За календарем зима, але все навпаки. Найкоротший
день року виявився неймовірно спекотним. Але наступного дня все стало на свої
місця.

Пологи Сівіри були важкими. Від криків нестерпного болю, що лунали з хати,
злякався місяць. Сховався він за навислу над поселенням хмару.

Темне густе волосся та срібні очі малюка схвилювали повитуху. І зрозуміла
стара, що трапиться скоро щось дуже важливе. Але поки що сніг був чорний, а
місяць не бажав виходити зі своєї схованки.

Хлопчика назвали Ріном. Своєрідною дитиною зростав Рін. Мрійливий і
норовливий, часто покидав він батьківський дім. Біг у поле, до лісу чи річки,
аби подалі від людей.

Приходив і до Вінтел, аби вона поділилася своєю мудрістю.

tintinaua@ukr.net

© Online Media Group Ltd 2016